Практичні матеріали для цього — у новому освітньому серіалі на платформі «Дія.Освіта» «Вчимося разом». Вісім серій розроблено фахівцями ГО Gen.Ukrainian та Мінцифри.
Український центр оцінювання якості освіти розширив перелік довідкових матеріалів з фізики, якими зможуть скористатись учасники національного мультипредметного тесту під час іспиту.
27 СІЧНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. В цей день в 1945 році війська 1-го українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.
Цьогоріч 23 січня виповнилося 130 років з дня народження Павла Тичини, українського поета, перекладача, публіциста, громадського та державного діяча.
Маловідомі факти про Павла Тичину
При народженні був записаний у метричній книзі як «Павелъ Григорьевъ Тычининъ». В одній із анкет стверджував, що справжнє його імя — Тичина Павло Григорович, але «чомусь батькові забажалось Тичина переробити на Тичинін — і це останнє у мене по всіх документах, кінчаючи середньою школою». На схилі літ згадував, що предки його належали до козацької старшини, а «у так званих «полуботківських міліонах» було ще й наше прізвище», але точна генеалогія поета не встановлена.
Першою вчителькою Павла (після батька) була Серафима Миколаївна Морачевська, яку він згадував усе життя і якій присвятив однойменну поему. Саме вона порадила віддати здібного хлопчика в один із монастирських хорів Чернігова, де за свій спів він мав можливість продовжити навчання.
У 9 років Павло Тичина став співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі. Регент хору виділяв Павла з-поміж інших хлопчиків-співаків, доручав йому навчати нотної грамоти новачків. Серед «учнів» Павла Тичини були і його молодший брат Євген та майбутній знаменитий хоровий диригент Григорій Верьовка. Як правило, навчання відбувалося на могилі Леоніда Глібова, похованого в Чернігові на території Троїцького монастиря.
Павло Тичина мав неабиякий хист до малювання. У старших класах він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука. Він також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції, познайомив із Михайлом Коцюбинським.
Писати вірші почав з 1906 року, наслідуючи Олександра Олеся та Миколу Вороного. Перший вірш – «Ви знаєте, як липа шелестить» – побачив світ у 1912 році в першому номері журналу «Літературно-науковий вісник» з подачі Михайла Грушевського, якому зошит з поезіями Тичини передав Коцюбинський.
Був членом Чернігівського самостійницького братства — молодіжної підпільної організації, яку очолював Василь Еллан-Блакитний. У 1916 році Братство відрядило Павла Тичину до Києва з метою налагодження зв’язків з іншими самостійницькими групами.
Коли розпочалася Перша світова війна, Київський комерційний інститут перевели до Саратова і Тичина, щоб скласти зимові заліки 1915 року, мав добиратися туди в теплушках. Ця поїздка позначилася на здоров’ї- у поета діагностували переродження серця. Поет Володимир Самійленко запросив Павла до себе в Добрянку, де познайомив із сестрами Коновал. Саме Інні Коновал Тичина зізнавався у відомому вірші «О, панно Інно»: «Сестру я вашу так любив, дитинно, злотоцінно», маючи на увазі її сестру Наталку. На жаль, бути разом їм не судилося – Наталка померла від сухот.
Під час окупації Києва у 1919 році військами Денікіна Тичина кілька днів переховувався у склепі на Байковому кладовищі разом з Василем Елланом-Блакитним, Степаном Васильченком та іншими друзями. Їжу та найсвіжіші новини йому приносила Ліда Папарук, яка у 1939 році, після 23 років знайомства стала його дружиною.
На початках Павло Тичина був щирою релігійною людиною. У 1921 році він долучився до створення УАПЦ разом з іншими моральними авторитетами того часу – академіками Агатангелом Кримським та Сергієм Єфремовим, професорами Володимиром Чехівським, Василем Данилевичем, Григорієм Стороженком та Петром Стебницьким, композитором Кирилом Стеценком, письменниками Людмилою Старицькою-Черняхівською та Григорієм Косинкою.
Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську, був діячем Асоціації сходознавства УАН, членом-кореспондентом Болгарської АН. Під час евакуації в Уфу попросив учителя башкирської. Збереглися переклади Павла Тичини українською мовою з сорока мов світу, зокрема поезій Пушкіна, Лєрмонтова, Блока, Янки Купали, Якуба Коласа, Іллі Чавчавадзе, Церетелі, Донелайтіса, Христо Ботева тощо.
Вірш «Партія веде» був написаний у 1933 році як піонерський марш, але текст був відхилений дитячим журналом як невдалий. І лише після публікації в газеті «Правда» почалося його тріумфальне сходження.
Далеким пращуром П. Тичини був полковий старшина Гнат Тичина — один із найближчих соратників гетьмана П. Полуботка. Сам поет писав, що його прізвище фігурувало в переліку спадкоємців гетьмана, який 1907 р. опублікував професор О. Рубець. Якби уряду СРСР вдалося домовитися з британськими властями про видачу золота П. Полуботка (а такі спроби робилися й неодноразово), то П. Тичина цілком міг би виступити в ролі особи, в чиї руки формально належало передати спадщину. Відомо, що 1935 р. він відвідував Лондон. Через це його прізвище ніколи не фігурувало в протоколах допитів письменників, ув’язнених НКВС, і репресії йому не загрожували.
Павло Тичина кілька разів брав участь у конкурсах на написання гімну. У 1919 році він подав свій «Революційний гімн», де були рядки «Все прямуєм, все працюєм, буржуазний світ руйнуєм!» на конкурс на створення гімну Радянської України. Перемогу тоді здобув «Інтернаціонал» Ежена Потьє у перекладі Миколи Вороного. А у 1949 році він таки став автором гімну Української РСР, який починався зі слів «Живи, Україно, прекрасна і сильна…», який існував до 1991 року.
22 січня 2023
22 січня Україна відзначає День Соборності, приурочений до Акту об'єднання цього дня Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
14 грудня – день, коли Українська держава вшановує героїчний подвиг учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Лише завдяки вашій самопожертві, ціною власного життя і здоров’я, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення.
До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
До Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС фонд Одеської національної наукової бібліотеки поповнився новим виданням – «17-й “атомный”» Николая Долгих, – подарунок ветерана внутрішніх військ МВС України, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС.
14 грудня в України традиційно відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – людей, які ціною свого життя і здоров’я допомогли подолати наслідки страшної трагедії XX століття, що сталася 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС.
Долгих Николай. 17-й «атомний» или «Три года под лучами проникающей радиации» : сборник воспоминаний / Николай Долгих. – Київ, 2020. – 431 с.
У книзі документально-мемуарного жанру 17-й - «атомний» або «Три роки під променями проникаючої радіації» немає літературних героїв і вигаданих фактів. Це сувора правда-бувальщина про повсякденне, але вкрай небезпечну бойову службу військовослужбовців внутрішніх військ в районі аварії. У цій книзі автор намагається відновити події майже тридцятип'ятирічної давності з позиції очевидців-ліквідаторів. Читач, напевно, не раз чув або читав думку професійних журналістів, красиво, з чиїхось слів, які описали події, що відбулися на Чорнобильській АЕС і поблизу неї. А тепер настав час послухати сповіді безпосередньо, ще, слава Богу, живі, свідків тієї страшної аварії - бійців внутрішніх військ, які в травні 1987 року прийшли на зміну особовому складу 1-ї спеціальної комендатури військової частини 3561 та прослужили там три роки. Три роки під променями проникаючої радіації.
Автор книги - полковник у відставці Долгих Микола Тимофійович, з липня 1986 року по лютий 1988 року, особисто брав активну участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в якості заступника начальника штабу полку по ІТСО, спочатку в складі військової частини 3217, а з травня 1987 года, тобто, з дня заснування полку у військовій частині 3031.
Хочеться особливо відзначити, що автору книги вдалося відтворити картину тих днів, вдалося зібрати і узагальнити найцікавіші і повчальні епізоди, які підтверджують прояв високих морально-бойових якостей нашими воїнами в ході виконання службово-бойових завдань, з охорони ЧАЕС, 10-ти, і 30 -ти кілометрових Зон. А це ні багато ні мало 500 км периметра. Автор показує роль і місце військовослужбовців. Атомного полку з точки зору забезпечення ними надійної охорони станції Зони відчуження, недопущення проникнення в заборонену зону порушників.
У книзі немає великомасштабних завдань, які були покладені на внутрішні війська і міліцію, на частини Цивільної оборони та пожежні частини. Спогади колишнього заступника начальника штабу в основному присвячені простим людям в погонах його частини від рядового до полковника. У цьому їх особлива цінність. Завдяки автору книги героїчна літопис народного подвигу при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС поповнилася новими іменами мужніх офіцерів і доблесних солдатів, які прибули з різних куточків Радянського Союзу. Вони і склали нове і єдине в своєму роді військове формування, під назвою «Атомний полк».
Сбірка спогадів про «Атомний полк» присвячена військовослужбовцям військової частини 3031, прийнявшим участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, серед яких наші земляки - Комбат 2-го батальйону Геннадій Новіков по статусу учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії ; Анатолій Олександрович Прошлецов в січні 1988 року був призначений на посаду заступника начальника штабу полку по ІТСО військової частини 3031. Протягом 1988-1990 років керував роботами з дообладнання забороненої зони комплексом ІТСО безпосередньо на ЧАЕС, в 10 і 30 км зоні відчуження по території УРСР і БРСР ; Віктор Башинский працював фельдшером-лаборантом радіологічної лабораторії.
Письмак Юрій Олександрович - доцент Одеської державної академії будівництва і архітектури, член Спілки художників України, член Спілки журналістів України, дійсний член Інженерної академії України. З 10 червня 1987 р. до 1 листопада 1988 р. проходив службу у військовій частині 3031 в зоні відчуження Чорнобильської АЕС (с. Розсоха) і брав участь в роботах з ліквідації наслідків Чорнобильської катстрофи. У 1988 р. став переможцем конкурсу на розробку нагрудного знака «Учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» для внутрішніх військ МВС СРСР, цим знаком нагороджували воїнів-чорнобильців. За час служби в Чорнобилі був нагороджений багатьма відзнаками. У квітні-травні 1996 р. в Одеському Будинку вчених пройшла перша персональна виставка Юрія Письмака «Зоря Полин», присвячена 10-річчю Чорнобильської катастрофи, де було представлено 44 роботи. Більш ніж два місяці експонувалися «чорнобильські» твори Юрія Письмака на другій персональній виставці в Одеській державній науковій бібліотеці ім. М. Горького у 1998 р. В 1999 р. Письмак Юрій Олександрович працював завідувачем відділу культури і мистецтв Громадської організації «Союз Чорнобиль ветеранів МВС». З 27 травня до 14 червня 2016 р. в приміщенні Всеукраїнського центру болгарської култури (м. Одеси) проходила персональна виставка художніх творів доцентра Архітектурно-художнього інституту ОДАБА Юрія Письмака «На шляху до Європи». Серед сорока творів, що експонувалися на виставці, була представлена низка робіт автора з його «чорнобильського» циклу. У липні 2019 р. у Ризі (Латвія) були знайдені раніш невідомі рисунки Юрія Письмака, створені на початку 1988 р. в зоні Чорнобильської катастрофи. Відомомсті про Юрія Письмака внесені до «Книги памяті» Національного музею «Чорнобиль» України.
У книзі, і це одне з її переваг, багато нового і маловідомого матеріалу, що відтворює яскраві сторінки з життя офіцерів і прапорщиків, солдатів і сержантів строкової служби частини. Все це дозволяє рекомендувати збірник широкому колу читачів. Документальність книги надає їй особливу пізнавальну цінність. А спогади ветеранів, безсумнівно послужать благородної справи героїко-патріотичного виховання нашої молоді.
Прочитайте книги, аби вшанувати пам'ять усіх ліквідаторів аварії на ЧАЕС.
Художньо-документальний роман білоруської письменниці Світлани Алексієвич, Нобелівської лауреатки 2015 року, говорить голосами «маленьких людей» про катастрофу, що зруйнувала мільйони життів, перевернула світогляд цілого покоління, а заразом відхилила залізну завісу й підважила непорушну, здавалося, конструкцію радянської держави.
Роман створено на основі розлогих інтерв’ю з очевидцями та потерпілими від Чорнобильської трагедії: ліквідаторами та їхніми близькими, вимушеними переселенцями з уражених радіацією регіонів та самоселами «зони», посадовцями, від рішень яких залежали долі десятків тисяч людей, та дітьми, котрі знали, що народилися вже приреченими.
Книжка Галі Аккерман - це подорож письменника крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Це проходження крізь очисний вогонь нового знання, трагічних відкриттів, крізь драму людських доль. Ця книжка також про Чорнобиль як про один з найстрашніших злочинів радянської системи. Незаперечна цінність видання і в тому, що це погляд людини з іншої культури, з інших культур - адже авторка суміщає в собі єврейську, російську і французьку культури, родинно пов'язана з Україною.
Плохій Сергій Миколайович.Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи : пер. з англ./ Сергій Миколайович Плохій; пер. Владислав Махонін, Євген Тарнавський; худож. оформл. Олена Гугалова-Мєшкова. – Харків : Фоліо, 2019. – 395 с. – (Великий науковий проект).
Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Чим для України був Чорнобиль? Національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки. Чорнобиль вибухнув не тільки через помилки персоналу, нехтування правилами безпеки і проблемами з конструкцією реактора, але також через систему, яка обгородила ядерну енергетику завісою секретності. Радянська система не дозволяла поширювати інформацію про попередні аварії навіть серед фахівців. Це зробило нову масштабну аварію неминучою. Сьогодні реактори чорнобильського типу вже не будують, але авторитарні режими, які тримають повний контроль над інформацією, усе ще існують. Зрештою, і в Україні досі виробляють майже 50 % усієї електроенергії на атомних станціях. Нам є чим поділитися зі світом стосовно досвіду Чорнобиля, але є над чим задуматися і самим.
Векленко Олег Анатолійович.Чорнобиль: етюди з натури : художня документалістика / Олег Анатолійович Векленко. – Харків : Точка, 2017. – 137 с. Автор розказує, яким було повсякденне життя ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше. Щирі історії про ті дні написані живою мовою і доповнені авторськими малюнками та фотографіями. Короткі оповідання-спогади Олега Векленка не претендують на всеосяжну картину Чорнобильської трагедії. Це лише маленький фрагмент, її відображення у свідомості художника, що волею долі опинився на вістрі, як тоді говорили, «боротьби з буремною стихією атома, що вийшов з-під контролю». Щирий, подекуди іронічний і дуже особистий погляд на події, що відбувалися навколо, у підсумку відтворює правдиву мозаїку людських взаємин в екстремальних умовах, людської гідності і мужності, що допомагали вистояти в неймовірних випробуваннях. Ілюстрації до книжки – документальні фотографії, зняті автором 1986 року, як кажуть, «на ходу», а також малюнки, виконані безпосередньо в зоні робіт з ліквідації наслідків катастрофи, по суті, є самостійною лінією, яка доповнює тему.
До книги увійшли два романи: “Сини і дочки Чорнобиля” (2012 р.), “Блуд” (2013р.), які знайомлять читачів з долею учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції, чий життевий шлях наповнений складними людськими випробуваннями та розповідають про життя і діяльність героїв, що охоплює період 27 років (з1985 до 2012 рр.). історія віддасть належне ліквідаторам наслідків аварії, які ціною власного життя і здоров'я врятували світ від техногенної катастрофи.
Цей альбом є фотолітописом гуманітарної трагедії, яка є наслідком найбільшої у світі техногенної катастрофи. Минуло вже понад 30 років з дня Чорнобильської трагедії. Трагедії, яка змінила погляди людства на переможне крокування планетою мирного атома. Тисячі квадратних кілометрів стали непридатними для життя на багато років, тисячі людей віддали своє життя, захищаючи інших від атомного марева. Десятки тисяч мешканців полишили свої домівки назавжди. У виданні показаний нинішній стан населених пунктів Чорнобильської зони відчуження, які були покинуті внаслідок аварії на атомній електростанції.
Книга проведе читача спорожнілими приміщеннями, дасть можливість заглянути в порожні квартири, зайти в осиротілі дитсадки, школи, магазини та інші будівлі. Присвячується людям, що пережили Чорнобильську катастрофу.
Ми були першими... : зб. спогадів учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - ветеранів органів внутріш. справ Київ. обл., які першими вступили у боротьбу з наслідками планетарної катастрофи / М-во внутрішніх справ України; упоряд. К. І. Бурцев. – Київ : Етнос, 2006. – 344 с.
У збірнику подано спогади учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС — ветеранів органів внутрішніх справ.
Миколюк Володимир Михайлович. Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей / Володимир Михайлович Миколюк, Анатолій Григорович Базиленко, Пилип Миколайович Десятников, Іван Дмитрович Гладуш, Володимир Михайлович Корнійчук; Укр. асоц. "Чорнобиль" органів та військ МВС України. – Вид. 2-е. – Київ : Азимут-Україна, 2006. – 624 с.
Книга присвячена 20-річниці Чорнобильської катастрофи. На фактичних матеріалах розкрито роль органів внутрішніх справ , підрозділів внутрішніх військ України у ліквідації аварії. Подано спогади учасників подій тих днів. Книга ілюстрована фотознімками безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Низько вклоняємось усім ліквідаторам аварії на ЧАЕС, які, не шкодуючи свого здоров’я і життя, працювали в 30-кілометровій зоні радіаційного лиха аби якомога швидше ліквідувати наслідки Чорнобильської трагедії, обмежити біду, тим, хто зупинив розбурхану стихію некерованої ядерної реакції і зробив вагомий внесок у справу подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Запрошуємо усіх бажаючих ознайомитися з представленими виданнями у довідково-інформаційний відділ Одеської національної наукової бібліотеки!
Бібліотечний урок «Новорічні традиції країн світу»
06 грудня 2022
6 грудня - День Збройних сил України – це професійне свято всіх військових України.
6 грудня – зовсім не випадкова дата для свята, адже саме цього дня в 1991 році було прийнято закон «Про Збройні сили України». Уперше його відзначили в 1993 році.
За підтримки організації «Save the Children» та в партнерстві з Міністерством освіти і науки України створено безкоштовний застосунок «Library for All» (Бібліотека для всіх), який допоможе дітям продовжувати навчання незалежно від місця перебування.
"Онлайн-бібліотека містить українськомовні книги для дітей початкової школи.
Платформа цифрової бібліотеки «Library For All» також може працювати в автономному режимі. Додаток доступний для безкоштовного завантаження за посиланням.
03 грудня 2022
3 грудня 2022 року виповнюється 300 років з дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, просвітителя-гуманіста, поета, педагога. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 04. 11. 2020 року № 973–ІХ «Про відзначення 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди».
1 грудня у всьому світі відзначають День боротьби зі СНІДом
День боротьби зі СНІДом проголошено Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) та вперше відзначено 1 грудня 1988 року. Основною метою заходу є привернення уваги до проблеми поширення вірусу імунодефіциту людини, підвищення рівня обізнаності населення про захворювання на СНІД, його профілактику та заклик до соціальної терпимості стосовно хворих на СНІД. З 1991 року офіційним символом боротьби зі СНІДОМ стала червона стрічка.
Незважаючи на те, що збудник СНІДу був відкритий ще у 1983 році через високу мінливість вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) створити вакцину проти СНІДу поки що не вдалося.
Щорічно, в четверту суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв Голодоморів. Він був запроваджений Указом Президента Леоніда Кучми 1998 року. У 2022-му пам’ятна дата припадає на 26 листопада.
Пропонуємо переглянути віртуальну книжкову виставку від Харківської обласної бібліотеки для дітей "Голодомор –гірка пам'ять"
13 листопада 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав Указ «Про День Гідності та Свободи». Метою запровадження пам’ятної дати є утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.
28 жовтня – День визволення України від нацистських загарбників
Про основні битви та події на шляху до звільнення України розповість електронна презентація від Харківської обласної бібліотеки для дітей "Україна – земля героїчного народу".
7 жовтня відкрилася виставка «Свято Покрова Богородиці – День захисника України»,присвячена Дню захисників і захисниць України, який відзначають 14 жовтня, на православне свято Покрова Богородиці. Виставка ставить за мету прослідити історію свята: від пов’язаних з Покровами народних традицій та особливого значення Покрову для козаків до військових перемог православного війська, які вважалися Дивами Покрова Богородиці, та їх відзначення, зокрема будівництвом церков Святої Покрови. У виставці використані ілюстровані книжкові та альбомні видання з фонду бібліотеки.
29 вересня відкрилася виставка до 81-річчя початку трагедії Бабиного яру, відколи там були вбиті майже 34 тисячі київських євреїв. Упродовж 1941-1943 років у Бабиному яру загинуло близько 100 тисяч людей – євреїв, ромів, полонених червоноармійців, моряків і партизанів, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних заручників і в’язнів Сирецького концтабору. Київський Бабин яр став символом нацистської політики винищення, яка призвела до трагедії світового масштабу і викликала такий спротив народів світу, який знищив нацистський режим Німеччини у Другий Світовій війні.
20 вересня відкрилася виставка«Пам’ятні дати бібліотечного календаря», яка присвячена Всеукраїнському Дню Бібліотек (30 вересня) та Всесвітньому Дню Вчителя (3 жовтня).
