Початкові класи

Відносини

У дітей перед початком навчального року завжди буває багато тривоги – чи приймуть мене однокласники, чи збереглися відносини, чи знайду я своє місце в класі. Війна та стрес загострює відчуття одинокості. Для дітей, що після навчання онлайн переходять в офлайн формат може бути одночасно багато різних почуттів – і радість, і тривога. Прекрасно, якщо діти зможуть озвучити те, що їх турбує (ми можемо почати розмову самі, із своїх спогадів)

Якщо ви знаєте, що в класі є дитина, яка втратила близьких, в матеріалі є про те, як її можна підтримати. Ми маємо бути готовими висловити підтримку https://www.facebook.com/svetlanaroyz/posts/5789185791114978

Під час уроків - саме зараз важливо пропонувати більше завдань, де б діти могли працювати в групах. Важливі спільні дії, можливо, спільні волонтерські проєкти.

Самооцінка та емоції.

Сором - провина - тривожність – самотність – відчуття неадекватності, неспроможності – це можливі наслідки травматизації та хронічного стресу. Початок шкільного життя може посилити ці стани. І дітям точно потрібна підтримка. І перше, що нам потрібно створювати – простір безпеки та близькості поруч з дорослими.

Дітям важливо відчути і почути від нас, що вони здатні вчитися, здатні хоч щось контролювати та створювати в світі, який неможливо проконтролювати і який руйнується.

Ми створюємо атмосферу поваги та безпеки. Ми даємо їм право на помилку.

Діти зараз часто живуть в режимі очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемоги і підтримки. Маленькі знайомі завдання, завдання, в яких був би швидкий результат.

 Дітям потрібно від нас чути, що ми розуміємо, що зараз навчатись складно. Процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені.

Нам іноді здається що соромом і почуттям провини ми можемо стимулювати дітей – це позбавляє їх сил і стає ще одним травмуючим фактором.

Довготривале переживання стресу може призводити до двох протилежних реакцій - Гіперактивність – Загальмованість. Важливо пам’ятати, що після того, як дитина відчула безпеку поруч з нами, вийшла зі стану ступору, вона може демонструвати роздратування, агресію, надмірну активність. Це нормальний процес. Але нам потрібно цю активність бути готовими скеровувати.

Навчання.

Нам важливо нормалізувати навчальний процес:

Нормально – забути те, що вивчали минулого року. Ви точно будете все важливе повторювати.

Нормально, що діти будуть швидко втомлюватись.І нам важливо частіше робити паузи, пропонувати різні завдання. Дітям важливо не просто чути слова, а відчувати, що у них, особливо зараз - є свій час – і свій темп в засвоєнні матеріалу. І ми їм допоможемо.

Нормально, під час уроку у дитини може змінитись настрій, вона може заплакати чи повністю втратити контакт з тим, що відбувається на уроці. (Важливо узнати, що відбувається в родині дитини, можливо, вона хвилюється за тих, хто на фронті, не привертаючи уваги до дитини – можна запропонувати всьому класу нову активність, чи після уроку сказати, що ви помітили, що стан дитини змінився. Можливо, ви можете допомогти. Саме зараз – підтримка та турбота навіть важливіша за конкретні знання, що дитина може від нас отримати).

Нормально відбудувати «рамку безпеки» - правила, які стосуються відносин, навчального процесу. З нагадування про те, що ми робимо під час тривоги – має починатись кожен урок протягом першої чверті.

Нормально, якщо діти (і дорослі), що пережили досвід травматизації, часто "забувають» правила орфографії.

Нормально, коли можуть бути складності із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією ( це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками – над – за - під – через..)

Нормально, коли травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять – саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.

Нормально, коли навички читання у дітей можуть погіршитись.

Нормально, коли діти під час навчання можуть крутити щось в руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, це їх спосіб «відгальмувати» зайві сигнали – багато дітей так, навпаки, концентрується.

Нормально, коли багато дітей за цей час звикли тримати телефон в руках – це для них символ керованості, контрольованості.

Техніка безпеки.

Важливо бути уважними з текстами про смерть, війну, батьків, про дім. Слідкувати за реакцією дітей, можливо, замінювати тексти.

Важливо не давати практик із заплющеними очима – закрити очі це часто для дитини означає – втратити контроль.

Важливо самим передивитись всі відео, які збираємося демонструвати – щоб точно знати, чи немає там кадрів з мертвими тілами, кров’ю, звуками сирени та вибухів.

Важливо  не торкатися дитини без дозволу. Уважні до дистанції в контакті (зараз у нас всіх загострене відчуття дистанції).

Важливо пам’ятати, що діти та дорослі, особливо зараз, дуже чутливі до насмішок та оцінки. Особливо підлітки сприймають інформацію - не те ЩО їм кажуть, а ЯК саме їм кажуть. Коли ми жартуємо, важливо на це зважати. (Під час стресу ми більш "правопівкульні". Діти більш уважні до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів.)

Важливо знати, що діти можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки. Втомлена дитина може бути дратівливою, розгубленою, плакати, проявляти агресію.

Важливо не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видоху.

Важливо заздалегідь продумати свою реакцію на ненормативну лексику дітей. Зараз вона легалізована – потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним.

Дитячі страхи — явище досить поширене, вони можуть виникати за будь-яких обставин. Страх — це захисна емоція, що з'являється під час загрозливої для життєдіяльності людини ситуації, спрацьовує інстинкт самозбереження.

Залежно від характеру загрози інтенсивність та специфіка переживання страху коливається в досить широкому діапазоні відтінків: побоювання, тривога, переляк, жах.

Випадок, який дійсно відбувся з дитиною. Життя навколо досить різноманітне й не завжди безпечне: налякала собака, застряв у ліфті, на вулиці приставав якийсь чужинець. Ці страхи легше ніж інші піддаються корекції. Якщо подібні події більше не повторюються, більшість таких страхів проходять самі по собі.

Особливості характеру дитини. Появі й, головне, закріпленню страхів сприяють такі риси як тривожність, підозрілість, недовірливість, песимізм, невпевненість у собі, надмірна залежність від інших людей (батьків, вихователів, учителів), хворобливість. Усе це стає підґрунтям для розквіту страхів, які виникли під час екстремальної ситуації. Азвідки ж беруться усі ці риси характеру? У більшості випадків — від нас, дорослих!

Виховання дітей методом залякування. «Не будеш їсти, забере тебе Бармалей!»; «Не плач, бо віддам тебе чужому діду»; «Якщо не будеш спати, прийде за тобою Баба-Яга!» тощо. Напевно, нам неодноразово доводилося чути подібні «шедеври» педагогічного впливу. Тепер дитина знає, що близькі для неї люди можуть віддати її чужому дідові, ніхто не захистить її від Баби-Яги. Як же це несправедливо — карати дитину страхом! Краще повідомити дитині, що її поведінкою не задоволені ви особисто, саме ви, а не якась Баба-Яга. Тоді дитина побачить, що нею не задоволена найзначущіша для неї людина — мама або тато, вихователька чи учителька. Це дуже впливовий метод.

Тривожні батьки. Дуже часто діти бояться чогось не самі по собі, а тому, що цього бояться їхні батьки, бабусі. У більшості випадків така ситуація зустрічається в сім'ях, де в мами чи бабусі спостерігається високий рівень тривожності щодо дитини, особливо, якщо вона — єдина, пізня або не досить здорова.

Дитячі фантазії. У когось ця якість розвинута менше, у когось—більше, однак світ фантазій звичне середовище для дошкільнят та молодших школярів. І цей світ поки що не контрольований, деякі фантазії виходять із-під контролю, стають неслухняними й тому — страшними. У будь-якому випадку дитина сама створює свій світ та свої страхи.

Наявність іншого, більш серйозного розладу. Якщо поряд зі страхами у дитини з'являються й інші розлади поведінки: агресивність, порушення сну, затормо-женість, тіки або заїкання — можливо, в неї невроз. Якщо дитячі страхи досить незвичайні за своїм змістом і способом прояву, якщо дитина чує погрожуючий голос або бачить щось, чого не бачать інші, тоді це привід для серйозного занепокоєння й для термінового звернення до спеціалістів: медиків та психотерапевтів.

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам'ятати правила:

1. Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.

2. Підтримуйте її, говоріть про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.

4. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дітей можна за допомогою:

• малювання;

• лялькового, настільного театру;

• фізичних вправ;

• читання художньої літератури

Як організувати дистанційне навчання. Поради психолога

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Допоможіть своій дитині!

 

Практичуючий психолог Світлана Ройз рекомендує:

•  в стресовий момент - увага на ноги. Подивитися, на них, особливо, коли не відчуваються ноги. стояти стабільно, не дати землі «піти з-під ніг». міцні і впевнені стопи на землі. топати, стрибати, давати дітям бігати скільки можна.
• спиною спертись на стіну, стілець. відчути опору.
• знайти погляд іншого поруч. Знайти, на чому сфлкусувати погляд.
• сжимати, терти долоні.
• обійняти себе, похлопати по плечам. пояснити дитині про янгола-охоронця, який так тебе обіймає (хто вірить - пояснити собі).
• точка між мізинцем і безіменним - пом‘яти.
• простукати грудну клітину 1 удар на секунду (нормалізація серцебиття). не частіше! дитині можна простукати колінки або плечі. проговорювати «я правляюсь, ми справляємось! ми молодці».
• потягуватись! розтягувати м‘язи. в стресі м‘язи спазмуються. мінімально - тягніть шию, пальці рук.
• активно розминайте обличчя, кривляйтесь, дуркуйте як можете.
•  видихати довше, ніж вдихати. «задувати свічку», співати.
• не рухаючи головою, поводити очима до крайніх точок - вверх, вниз, право, ліво. затримати.
• обіймати дітей і всіх-всіх.
• пити воду. хоч по-трошки.
• нагадувати собі і дітям ходити в туалет.
• плакати, якщо плачеться. так виходить кортизол.
• ти - океан. океан сили, спокою. за тобою - рід, земля, хлопці на передовій і наші діти. турбуйся про себе, так ти підтримаєш і себе, і інших. 

 

 

Вам в допомогу: корисні вправи та ігрові практики: 

 

 

 

 

 

Грайте з дітьми під час війни. Поради дорослим

 

 

 

 

 

 

 

Зверніть увагу!

 

 

 

 

Батькам майбутніх першокласників

Пам'ятка

• - Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

• - Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

• - Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

• - Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

• -  Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

• - Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

• -  Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

• - Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

•  У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

•  Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

Шановні батьки!

Любіть свою дитину,  поважайте її!

Пам'ятайте, що повага  зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас зараз і в майбутньому! 

 

 

      Найкращим засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань.   Але для кращого входження дитини в життя школи треба дотримуватись деяких рекомендацій:

• Повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.
• Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.
•  Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.
•   Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.
•  В якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.
•  Намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.
•  Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали. Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

Пам'ятайте:

Покарання – це моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.

    Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.

    Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

    Покараний – значить прощений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

   Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

    Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

     Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.

    Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

     Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу